Школа ... Сім’я ...
Проблеми ... Як вічно існує день
і ніч, людина та її тінь, так і життя неможливе без проблем. Проблема батьків і
дітей – одна з вічних проблем. Аби вирішити її, необхідно побачити наших дітей
серцем, зрозуміти, в чому наші власні помилки і помилки наших дітей.
Дитина – це
найдорожче в нашому житті; це і скарб, і таємниця, і божественна краплинна,
котра промовляє своїми оченятами:
« Я прийшла в цей світ. Полюбіть мене, допоможіть мені, навчіть мене. Я є
Всесвіт. Я – цілий світ. Я щира, я ще не знаю заздрощів і обману. Збережіть
мене.» У кожній дитині від народження закладені зернини добра і зла. І як нам,
кому доля подарувала дітей, викорінити зло і дати прорости добру?
Можливо, відповідь у нас самих? Ми,
дорослі, маємо те, чого нема у наших дітей
- життєвий досвід. Але і у дітей є те, чого немає у більшості з нас –
кольорове сприйняття світу. Чи знайдеться у світ людина, яка проміняє своє
дитинство на кар’єру, гроші, комфорт. Дитина з розумом зрілої
людини, з її відчуттям – нещасна, проте зріла людина із здатністю бачити
веселку у чорно-білому світі – щаслива. І головне, на мою думку, дати дітям зрозуміти: «Я – людина, і тому я
не можу образити іншу людину, я повинна її любити». І чи можуть називатися
людьми ті з батьків, які не здатні, а скоріше, не хочуть, відшукати в дитині
щось таке, за що її можна любити.
Очевидно, першооснова вирішення всіх проблем – любов і
розуміння: як з боку батьків, так і з боку вчителів. Вчитель, перш за все,
повинен любити дітей, адже нема в школі професії хімік, фізик, математик. Є
одна велика професія – Вчитель, а потім вже вчитель з окремої дисципліни.
Призначення вчителя я розумію так: « Я – вчитель, ось мої діти, діти, яких я
люблю, хоч вони всі такі різні, і я постараюсь передати їм все те, що знаю і
вмію». Якщо учні відчувають нашу вчительську любов, вони і ми щасливі.На себе у своєму предметі
потрібно ставити на найвищі щаблі, а піднести свій предмет до серця дитини.
Адже для дітей, перш за все, існує вчитель, а вже потім – ставлення до
предметів. І дуже прикро, що часто ми нагадуємо Вірку Сердючку: «Так, Геля, щоб
зараз у залі був тигр, не знаю, як ти це зробиш, чи з допомогою чарівної
палички, чи візьмеш квітку – семицвітну. Аби був тигр.» І в результаті Геля перемальовує свиню в тигра.
Може це і смішно, та коли вчитель дає учням прочитати книгу, якої немає в
бібліотеці, або в якій 300 сторінок, а інший задає чотири задачі, а третій –
два тексти з іноземної мови – і все це на один день – це трагедія. І дітям
нічого не залишається як піднести свиню. Не той винен, хто не виконав
неможливого, а той хто наказав це виконати. Той, хто має владу, повинен давати
розумні накази. Добрий вчитель зможе навчити дітей і без підручника, він
передасть їм свої знання.
Пригадаймо слова польського письменника
Бруно Ясенського: « Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть вбити. Не
бійся друзів – у гіршому випадкому вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вб’ють і не зрадять,
але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство. » Так
кожен з нас не врятує увесь світ, жодна людина не опанує всіма науками. Та коли матір Терезу запитали: «скільки
зможу, стільки зберу». Ніхто не вимагає від нас врятувати увесь світ, хай
кожен, скільки зможе, стільки і врятує. Не можна
казати дитині: ти нікчема, а я мудрий. Мудрість полягає у тому, щоб дитина не
відчувала себе нікчемою, а зрозуміла, що може стати кращою. І коли ми зрозуміємо, що найбільше
від наших слів і дій страждають ті, хто нас любить, коли ми замислимося, яку
часто зганяємо зло на тих, хто не дасть здачі, коли ми станемо більш чуйними і
терпимішими один до одного, і до своїх дітей зокрема, - проблеми зникнуть самі собою.
Не з висоти п’єдесталу потрібно вказувати дітям на їхні помилки, а
потрібно зійти на землю, простягти руку нашим дітям і сказати: «Ходи зі мною,
крок за кроком, я возведу тебе на вершину гуманізму, твої кроки ще невпевнені,
але ти не бійся, я сам так починав. Ти спіткнувся – не хвилюйся, я тебе
підтримаю, бо я знаю, що таке впасти. Тобі боляче – не плач, я залікую твої
рани, як залікували мої Віра, Надія, Любов».
І тоді діти повірять в нас і в себе. Вони
навчаться мріяти, але при цьому не ставати рабами своїх мрій; вони навчаться
мислити, але не возвеличувати своїх думок; вони навчаться розуміти свої поразки
і вибачати інших; і вони не дадуть позбути себе крил, вони зрозуміють, що доля
вимагатиме від них саме польоту, а не
тихих кроків з понуреною головою; вони будуть мужніми в хвилини слабості і залишаться людьми в
хвилини перемог. І тоді вони будуть благородними, бо благородству навчили їх
ми.
Себе
в руках завжди тримати –
Ось
справжнє благородство,
Глухих,
сліпих не ображати –
Ось
справжнє благородство.
Неблагородство
– наступити на груди бідному,
Що
впав,
Ні
руки впалому подати –
Ось
справжнє благородство.
І хочу завершити
словами Достоєвського: « Вірую,, царство думки і світла здатне воцаритись в
нас, краса врятує світ. Головне – люби інших, ось, що головне…»
Комментариев нет:
Отправить комментарий